Грати руками й ногами одночасно здавалося неможливим: як студентка-переселенка опановує орган у Луцьку

Повідомляє національний мовник «Суспільне», до вступу у коледж, дівчина жила в селі Кінські Роздори на Запоріжжі, ходила до музичної школи у Пологах вчитися гри на фортепіано.

Після початку повномасштабної війни переїхала з родичами на Волинь, розповіла Суспільному дівчина. Перебравшись до села Квітневе з дідусем та бабусею, й придбавши піаніно, старші звернулися до майстра, щоб налаштувати інструмент.

Таким чином дівчина познайомилася зі своїм майбутнім викладачем Петром Сухоцьким . «Я поїхав, дивлюся: дівчина займається на фортепіано. Ну, пограє мені трошки. «Ти збираєшся вступати?».

То я її загітував, щоб вона не в Запоріжжя вступала», — розповів Петро Сухоцький. Студентка пригадала: у часи музичної школи, фортепіано було більше як хобі, на яке присвячувала не багато часу.

Коли почалася повномасштабна війна й довелося по кілька разів переїджати, а отже на певний час залишитися без музичного інструменту.

Цей період життя згадує, як один з найскладніших, адже тоді не знала напевне чи продовжувати музичну освіту, а ще не мала можливості підготуватися до творчого конкурсу для вступу.

Тому коли у день іспитів, Вікторії довелося виступати останньою й чекати на свою чергу дві години, то вкрай розхвилювалася. «Пам’ятаю, що заграла тоді погано, чесно. Чогось думала, що мене навіть не візьмуть.

Але взяли, і я цьому рада», — зізналася Вікторія Бейріт. Дівчина продовжувала грати на фортепіано, а з третього курсу почала освоювати орган.

Додала: до вступу у коледж ніколи не чула цей інструмент, але на першому курсі потрапила на концерт у соборі Святих Петра і Павла і їй сподобався його величний звук.

«Мені було цікаво, як на ньому грати, бо, для мене грати руками й ногами одночасно було щось неможливе. І в цьому і цікавість. Зараз дуже подобається саме ногами грати. Тут багато регістрів. Він може по-різному звучати», — сказала музикантка.

Першоджерело: Суспільне Мовлення