«Був із бійцями до кінця»: життєвий та бойовий шлях загиблого комбата 119-ї бригади ТрО з Чернігова Андрія Лівенка

Андрій Лівенко присвятив військовій справі майже все доросле життя. Як повідомляє національний мовник «Суспільне», за особисту мужність та професіоналізм офіцера за життя було відзначено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, медаллю «За оборону Чернігова» та відзнакою Православної церкви України «Хрест Свободи». Після загибелі командира на північно-східному напрямку, 18 вересня 2026 року, йому посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин міста Чернігова».

Майбутній командир народився 9 травня 1976 року в селі Дроздівка на Чернігівщині. Ім’я отримав на честь діда, який поліг на фронтах Другої світової війни. За словами матері військовослужбовця Людмили Лівенко, син із раннього дитинства прагнув стати офіцером. Профільну освіту він здобував у Київському інституті сухопутних військ та у Львові, а після випуску 1998 року повернувся служити до Чернігова. Протягом тривалого часу ніс службу в 1-й окремій танковій бригаді (нині — 1-ша окрема важка механізована Сіверська бригада). Із початком російської агресії на сході України тричі вирушав у ротації до зони проведення антитерористичної операції на Донеччині, зокрема виконував завдання поблизу Маріуполя та Часового Яру.

У 2018 році офіцер вийшов на військову пенсію, проте вже за два роки погодився на пропозицію повернутися до строю та очолити батальйон територіальної оборони. Під час повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року його 162-й батальйон у складі 119-ї бригади ТрО став на захист Чернігова, утримуючи оборону обласного центру в умовах напівоточення та постійних ударів ворога.

«Він мені запам’ятався з перших днів знайомства — такий енергійний, доброзичливий. Я постійно до нього звертався по допомогу, по якусь пораду. Ніколи він не відмовляв», — пригадує колишній командир 119-ї бригади ТрО Олексій Висоцький, який знав Андрія Лівенка ще зі спільної служби у 1999 році.

Побратими офіцера, зокрема військовослужбовець Іван Чаус, наголошують, що комбат ніколи не уникав складних рішень, брав на себе відповідальність у критичних бойових ситуаціях і понад усе ставив збереження життя особового складу. Під час оборони Чернігівщини та подальших боїв на прикордонні Андрій Лівенко незмінно підтримував і власну родину, закликаючи матір берегти себе під час обстрілів. Постать командира стала для чернігівської громади та побратимів взірцем кадрового українського офіцерства, яке пройшло шлях від перших боїв на Донбасі до стримування повномасштабної навали на північних рубежах держави.

Першоджерело: Суспільне Мовлення